Захист України 10 кл. 09.11.2022р.

 10 кл. 09.11.2022р.

Тема:Загальні принципи надання домедичної допомоги у разі невідкладних станів. Визначення, усунення та запобігання головних факторів, які загрожують життю постраждалого та оточуючих.

Подивитесь відео

Ознайомтесь з текстом

1. Основні правила надання домедичної допомоги в невідкладних

ситуаціях. Проведення первинного огляду потерпілого. Способи виклику

екстреної медичної допомоги.

Існує три види медичної допомоги:

1. Домедична допомога (долікарська, допомога надається не

спеціалістами) існує у вигляді:

– самодопомоги (потерпілий допомагає сам собі);

– взаємодопомоги (допомога надається особою, що перебуває поряд);

2. Кваліфікована медична допомога, що надається кваліфікованими

медичними спеціалістами.

3. Спеціалізована медична допомога, яка надається вузькими

спеціалістами медичної галузі (кардіохірургічна, офтальмологічна,

пульмонологічна тощо).

Домедична допомога (ДМД) – це комплекс найпростіших, термінових та

необхідних заходів, які проводяться до прибуття лікаря чи доставки

потерпілого в медичний заклад і спрямовані на відновлення і збереження його

життя та здоров'я.

Надавати ДМД потерпілому необхідно швидко, однак так, щоб це

жодним чином не відобразилося на її якості. Слід також, чітко дотримуватися

певної послідовності дій.

Послідовність дій при наданні ДМД:

– оцінити ситуацію щодо можливої загрози для потерпілого і тих хто

надає допомогу. Якщо така загроза існує, то необхідно усунути дію чинників,

що становлять небезпеку для життя та здоров'я (наприклад, звільнити від дії

електричного струму, загасити вогонь на одязі, витягнути з води, зупинити

рухомі механізми чи виробниче устаткування), або винести потерпілого із

небезпечної зони (наприклад, приміщення, наповненого чадним газом);

– оцінити стан потерпілого (визначити чи знаходиться він при свідомості,

чи забезпечують його серце та легені достатнє постачання насиченої киснем

крові, чи немає в нього травми шиї або хребта тощо;

– оцінити загрозу для життя потерпілого та визначити послідовність дій

щодо його рятування;

– приступити до надання домедичної допомоги потерпілому в порядку

терміновості (наприклад, відновити прохідність дихальних шляхів, зробити

штучне дихання та закритий масаж серця, спинити кровотечу, накласти

пов'язку тощо);

– підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття

медичної допомоги;

– викликати швидку медичну допомогу або лікаря, чи доставити

потерпілого в найближчий медичний заклад.

Ознаки, за якими можна швидко оцінити стан потерпілого:

– свідомість: ясна, порушена (потерпілий загальмований або збуджений),

відсутня;

– дихання: нормальне, порушене (поверхневе, неритмічне, хрипле),

відсутнє;

– серцеві скорочування: добре визначаються (ритм правильний або

неправильний), погано визначаються, відсутні;

– зіниці: розширені, звужені;

– колір шкіри та видимих слизових оболонок (губ, очей): рожеві, бліді,

синюшні.

2. Ознаки порушення дихання. Забезпечення прохідності дихальних

шляхів. Проведення штучного дихання. Ознаки зупинки роботи серця.

Проведення непрямого масажу серця.

Вченими доказано, що живий організм не помирає одночасно з

припиненням дихання і зупинкою роботи серця. Після зупинки їх роботи

організм продовжує жити певний час: одні клітини довше (клітини епітелію,

шкіри, волосся) інші коротше. Найменше живуть клітини головного мозку –

7…10 хвилин. Саме цим визначається тривалість клінічної смерті – 10 хвилин.

Стан, коли людина знаходиться між життям і смертю в результаті різкого

порушення життєво важливих функцій організму називають термінальним

станом. Існує 4 фази термінального стану: І – передагональна фаза; ІІ –

агональна; ІІІ – клінічна смерть; ІV – біологічна смерть. Поділ на фази

визначається станом серцево-судинної, дихальної та нервової систем.

Основним завданням при термінальному стані є забезпечення організму

киснем при допомозі штучного дихання, а також відновлення кровообігу з

застосуванням непрямого масажу серця. Ці заходи треба проводити одночасно

до моменту відновлення самостійного дихання і кровообігу.

Серцево–легенева реанімація та способи її здійснення.

Способи штучного дихання і непрямого масажу серця відносяться до

серцево-легеневої реанімації. Дослівно реанімація означає “оживлення знову”.

Перед початком оживлення людини реаніматор (той хто надає допомогу)

повинен підготовити потерпілого і провести невеликі і швидкі організаційні

заходи (покликати кого-небудь на допомогу, оскільки одному важко впоратись

з цим завданням, попросити когось з присутніх викликати “швидку допомогу”).

Для цього реаніматор має в запасі 7…10 хвилин.

Штучне дихання способом “рот до рота” або “рота до носа“

Людина, яка надає допомогу, робить видих із своїх легень у легені

потерпілого безпосередньо в його рот чи ніс; у повітрі, що видихається

людиною, є ще досить кисню (в середньому 2/3 кисню, що потрапило в легені

людини).

Рятівник знаходиться з лівого чи правого боку від потерпілого, накладає

на його рот чисту марлю (бинт) або хустинку; робить глибокий вдих, а потім,

щільно притиснувши свій рот до рота потерпілого (при цьому, як правило,

закриває ніс потерпілого своєю щокою, або робить це рукою), вдуває повітря в

його легені.

Грудна клітка потерпілого розширяється. Потім рятівник відхиляється

назад і робить новий вдих, а в потерпілого за рахунок еластичності легенів та

грудної клітки здійснюється пасивний видих. В цей час його рот повинен бути

відкритим. Частота вдування повітря повинна становити приблизно 12 разів за

хвилину, тобто кожні 5 секунд. Аналогічно проводиться штучне дихання

способом “рот до носа”, при цьому вдувають повітря через ніс, а рот

потерпілого повинен бути закритим.

Непрямий масаж серця.

Суть непрямого масажу серця, який ще називають закритим або

зовнішнім, полягає в його насильному здавлюванні шляхом натискання на

грудину в напрямку до хребта.

При цьому серце здавлюється настільки, що кров з його порожнин

надходить у судини. Після припинення натискання серце розправляється й у

його порожнини надходить венозна кров При проведенні непрямого масажу

серця потерпілого кладуть спиною на тверду рівну поверхню (підлога, стіл),

оголюють його грудину, розстібають пояс. Рятівник стає зліва чи справа від

потерпілого, поклавши на нижню третину грудини кисті рук (одну на другу)

енергійно (поштовхами) натискає. Натискати потрібно прямими руками,

використовуючи при цьому вагу власного тіла, і з такою силою, щоб грудина

прогиналась на 3-4 см в сторону до хребта.

Напрямок натискань на грудину має бути вертикальним, а самі

натискання поштовхоподібними та ритмічними. Після натискання руки

розслаблюють, не знімаючи їх з грудини потерпілого. Необхідна частота

натискань становить 50 – 60 разів на хвилину.

Непрямий масаж серця краще проводити одночасно (мал.) зі штучним

диханням. У цьому випадку допомогу потерпілому повинні подавати дві, а

краще — три людини. Одна робить штучну вентиляцію методом «з рота в рот»,

друга — непрямий масаж серця, а третя, перебуваючи праворуч, підтримує

голову потерпілого і повинна бути готовою змінити когось з перших двох, щоб

процес реанімації не припинявся і тривав необхідний проміжок часу.

Непрямий масаж серця необхідно проводити в такій послідовності: після двох

глибоких вдувань у рот чи ніс необхідно зробити 4-5 натискань на грудину,

потім знову повторити два вдування і 4-5 натискань для масажу серця і т. д.,

причому в момент вдування повітря масаж серця припиняють.

Проводячи непрямий масаж серця літнім людям, слід пам'ятати, що

кістки у них мало еластичні, тому слід діяти обережно, щоб не зламати ребра.

Дітям непрямий масаж серця проводять не долонями, а пальцями. Такий масаж

протипоказаний у разі поранень грудної клітки і серця, пневмотораксу.

Д/З Повторити параграфи № 3-11. Підготуватися до тематичного оцінювання.